Бути переможцем

Юрій Андрухович, письменник

Україні, нам усім, бракує не перемог, а вміння їх, ці перемоги, бачити, зміцнитися духом від того, що вони є. Це моє абсолютне переконання. Що ближчі вибори, то песимістичніше налаштовані люди, вони говорять про можливий реванш. Вибори все ж ще не завтра, а тому не треба забивати собі голову песимістичними думками. Якщо ми постійно боїмося реваншу, якщо вже переконали себе в перемозі тих, хто здатен реванш наблизити, то ми неадекватні.

Передвиборна президентська кампанія стартує лише в січні, а вибори навесні. Знаючи наших політиків, це великий термін. Тобто у кожного з них ще буде мільйон шансів для самознищення, провалів, для “все пропало”, для помилок, дурості і підлості, які можуть повністю перекреслити їхні передвиборні старання. Тому сьогодні очікувати і боятися якогось певного результату навряд чи розумно, ми не знаємо, яким він буде.

На жаль, сказати, що за п’ять останніх років ми пройшли точку неповернення до минулого, теж не можна. Зміни почалися у багатьох сферах, але всі вони ще не завершені, а дуже часто відверто гальмуються і дискредитуються, особливо у правоохоронній та судовій сферах. Держава як була правовою тільки на папері, так і залишається. В освіті, культурі та гуманітарній сфері все набагато краще. Зміни відчутніші, ніж деінде, але їх усе одно не можна вважати незворотними.

Якщо підбивати підсумок процесів у суспільстві, то, на жаль, набагато простіше говорити про речі, які нас все ще роз’єднують. Нас і далі роз’єднують досить істотні на цьому етапі історії моменти. Наприклад, ставлення до Майдану і висновки щодо нього. Або ставлення до Росії. Складно не бачити, наскільки значна частина українців не хоче прийняти того очевидного факту, що існує російська воєнна агресія проти їхньої ж країни. Вони продовжують цього агресора поважати і навіть любити, і що ближче до лінії фронту з ним, то більший відсоток цих прихильників.

Що може об’єднати? Думаю, на якихось менш помітних рівнях співмешкання це єднання відбувається увесь час, об’єктивно і неминуче. І навряд чи для цього нам потрібно вигадувати якісь особливі ідеї. Біда не в тому, що ми апріорі між собою посварилися, це неправда. Біда в тому, що наші конфлікти продукуються ззовні. Тобто над цим постійно працює російська пропаганда і російський інформаційний простір взагалі.

Нам у нашому громадянському становленні істотно, цілеспрямовано і масово заважають. І не хто-небудь, а чемпіон світу в подібних справах, йому дуже нелегко протистояти. Тому і протистояння це йде для нас зі змінним, м’яко кажучи, успіхом.

Колись свою збірку есе, написаних у 90-і, я назвав Дез_оріентація на місцевості, тому що так відчувало себе українське суспільство 90-х, збите з пантелику, дезорганізоване. Ось цей стан ми точно подолали. Українці стали значно організованішими, вони краще і якісніше бачать, до чого прагнуть, що їм потрібно. І свідчення тому не тільки два Майдани. Хоча насамперед саме вони.

На кожен Майдан у нас був свій Антимайдан, як місце зустрічі інших українців, все ще дезорієнтованих. Тобто у нас все ж іще досить нерівне суспільство, і не в сенсі майнової нерівності, а в розумінні цивільних навичок, володіння ними.

І все ж значно більше спільного у нас сьогодні з країнами Європи. Насамперед нас ріднить російська загроза. До того ж дуже чітко помітно, що в цьому сенсі нас краще розуміють і підтримують там, де, як і в нас, є безпосередній кордон із Росією. Тобто в країнах Балтії та Польщі.

Що добре: сучасне українське культурне середовище відбулася. Є безліч письменників, хороших, різних і поганих – без поганих теж не можна. Є величезна кількість видавництв – успішних і тих, що на ладан дихають. І це теж нормально. Є читацьке середовище, коли величезна кількість українців купує книги національних видавництв і, що важливо, прочитує їх. Є книжкові фестивалі та ярмарки. Є підтримка держави і недержавних інституцій. Так добре ще не було ніколи.

Мені трохи смішно, коли запитують, яких текстів української літератури не вистачає. Я не встигаю прочитати й однієї двадцять п’ятої частини сучасних українських літературних текстів, так багато їх сьогодні пишуть і видають.

Джерело: https://style.nv.ua/ukr/art/knigi_art/buti-peremozhtsem-jurij-andrukhovich-pro-uspikhi-ukrajini-movoju-kulturi-i-holovnij-rizik-vijni-z-rf-2516256.html?fbclid=IwAR1jkrZW4fgYMFy_0WVEkvIxrkhQo-5LqXIqnzQg02ElRyKlCut2lm8zb80