Дигіталізація по-українськи. Як стати глобальними чемпіонами?

Віталій Гончарук засновник і CEO Augmented Pixels

Частину цього літа я провів у чотирьох регіонах України, економіка яких базується на традиційних, а по-простому, старих індустріях — логістика/порти, агропромисловість та важка промисловість (включаючи металургію).

Загальне відчуття від спілкування з представниками великих компаній у цих сферах — прибуток вони досі генерують хороший, але от глобально запропонувати їм вже нічого, тому що немає ніяких нових ідей-драйверів, крім ефективного операційного управління, тобто утримання існуючих позицій.

До цього додається зростаюча невпевненість через вже рік пророковану глобальну кризу «як у 2008 році» та величезні інвестиції конкурентів у сусідніх країнах, а також країнах-споживачах, в імпортозаміщення та збільшення розмірів інфраструктури для ще більшої економії на масштабі.

Чи є для старих індустрій в Україні драйвери, які можуть дозволити їм з локальних лідерів стати глобальними чемпіонами?

Очевидно, найбільш довгостроковий драйвер — це ставка на технології.

В Україні це називають «дигіталізацією», але вкладається суть, що кардинально відрізняється (у гіршу сторону) від розуміння цього терміна в таких центрах інновацій, як Кремнієва Долина або центр інновацій Китаю.

Дигіталізація по-українськи — це установка ІТ-систем управління, тобто просто оновлення інфраструктури бізнесу (те саме електрифікації або газифікації).

В інноваційних світових центрах під дигіталізацією розуміють кардинально інше, а саме — виділення з традиційних старих бізнесів таких моделей і технологій, які можна відокремити від локального бізнесу і продавати всередині галузі в усьому світі.

Чи може Україна конкурувати в таких інноваціях глобально?

Для мене очевидно, що так. При ліберальному регулюванні доступу до персональних даних та зрозумілих «інтерфейсах» для інноваційних міжнародних підприємців, старі індустрії України та їхня фізична інфраструктура можуть стати відмінним полігоном для пошуку різних рішень у сфері штучного інтелекту, впровадженні пілотних проектів і подальшого масштабування для ліцензування технологій на міжнародних ринках.

Першою зі старих галузей, які почали в Україні активні експерименти зі створення інновацій і спробі їх продажів на світових ринках, стала агропромисловість.

Несподівана інноваційність цієї, здавалося б, олдскульної галузі забезпечена трьома факторами: прямою залежністю результатів бізнесу від технологічної «озброєності» (втрати при збиранні врожаю і так далі), наявності грошей у компаній і великої частки експорту.

Наступними галузями обов’язково повинні стати логістика і металургія.

Єдиним вузьким горлечком в ланцюжку — створив інновацію з штучним інтелектом для вирішення проблеми в індустрії — впровадив і протестував локально — почав продавати глобально — є нестача інноваційних підприємців, які вміють конкурувати і продавати технології на міжнародних ринках.

Тому що експорт зерна або металу і глобальна технологічна конкуренція — це дві дуже різні сфери, які потребують різних ресурсів, комунікацій і навичок від підприємців.

Чи є шанси?

Очевидно, найшвидший шлях — активне просування країни як полігону для індустріальних інновацій і створення нормальних «інтерфейсів» з індустріями і лідируючими компаніями, зрозумілих і прозорих міжнародним інноваційним підприємцям.

Тільки так можна швидко запустити цей процес, не загубивши тренда адаптації та використання систем штучного інтелекту в промисловості, що починається.

І цей тренд більш фундаментальний, ніж інші — одна справа продавати вирощене зерно або створювати комбайни «просто з металу», а інша справа продавати по всьому світу агросистеми повного циклу, які вирощують культури без землі і «мізки» для комбайнів, які без водія можуть робити всі операції на полі.

Якщо Україна упустить цей тренд і не створить світових чемпіонів в традиційних галузях на базі технологій штучного інтелекту, то опиниться на прямому шляху від досі суб’єкта до об’єкта.

Джерело: https://nv.ua/ukr/opinion/digitalizaciya-v-ukrajini-novini-ukrajini-50040701.html