Феофан Прокопович – східнослов’янський Конфуцій

Підготував Семен Запорожець

Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити Феофана Прокоповича в ряд геніїв людства. Його праці торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Видатний діяч епохи бароко, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, гуманіст Феофан Прокопович (власне: Єлеазар Церейський) народився 7 (18) червня 1681 р. у Києві в небагатій родині крамаря, котрий у місто на Дніпрі прийшов зі Смоленська.

Про дитинство енциклопедиста залишилося замало відомостей, хіба що одне – носив хлопець прізвище матері… Після ранньої смерті батьків опікунство над Єлеазаром узяв дядько по материнській лінії, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор, а деякий час – навіть ректор Києво-Могилянського колеґіуму Феофан Прокопович.

Саме на знак пошани до поважного родича вдячний племінник та хрещеник згодом прийняв на себе наукове та згодом світське ім’я – Феофан Прокопович.

Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.

1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський Володимир-Волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицизму серед прихильників східного православ’я.

У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам’ятки старого й нового Риму, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника. 28 жовтня 1701 р. залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.

1704 р. повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім’я Феофана в пам’ять про свого дядька.

З 1705 р. викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Дмитром Голіциним.

У 1707 р. стає префектом Києво-Могилянської академії.

У 1711 р. вирушає у складі почту царя Петра I в Пруський похід, під час якого в Яссах Ф. Прокопович виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, що сподобалася цареві. Після повернення до Києва, Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов’я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.

У 1716 р., за бажанням Петра I, Прокопович переїжджає до Петербурга.

У 1718 р. призначений єпископом псковським і нарвським. Феофан Прокопович стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент».

1721 р. – призначений віце-президентом найсвятішого Синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.

У 1724 р. Феофан Прокопович, за наказом царя, пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству. Письменник бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I Прокопович сприяє сходженню Катерини I на трон.

У 1725 р. Феофана Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом Синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.

За кілька місяців до смерті видатного вченого із авторитетом зустрівся датський мандрівник, молодий філософ і теолог Педер фон Хавен (Peder von Haven; 1715-1757) та занотував у щоденнику:

– За знаннями своїми цей прекрасний чоловік не має собі нікого рівного, особливо – серед російського духівництва. Крім історії, теології й філософії він має глибокі знання із математики і невимовний потяг до цієї науки. Він знає різні європейські мови… Безліч корисних книг видано російською саме за його сприяння та заохочення. До того ж, математику він, кажуть, засвоїв без викладача – “шляхом самостійного читання підручника та вивчення”.

19 вересня 1736 р. Феофан Прокопович помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.

У 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Феофан Прокопович у Києво-Могилянській академії в 1705-1709 рр. Раніше, в радянські часи, були опубліковані твори Прокоповича у Москві та Ленінграді (Ф. Прокопович. Сочинения. – М.-Л., 1961).

Феофан Прокопович – автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов’ янських країнах. Скажімо, у Сербії «Первоє ученіє отрокам» витримало 7 перевидань.

Курс теології Феофана Прокоповича опубліковано латинською мовою у Кеніґсберзі в 70-х рр. ХVІІІ ст. в трьох томах, і, тоді ж, у Лейпцігу, в шести томах. У перекладі російською мовою цей же курс видано в Москві наприкінці ХVІІІ ст. І це тільки деякі твори великого мислителя, письменника, політика, науковця. Твори Феофана Прокоповича видавалися українською, латинською, старослов’янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською та іншими мовами.