Юрій Гогоці: відкривач нових наноматеріалів

Підготував Семен Запорожець

Юрій Гогоці – всесвітньо відомий український науковець. Саме його команді вдалося відкрити новий вид наноматеріалів – максен. Спектр застосування настільки широкий, що науковці досліджують, у якому саме напрямку їм піти.

Максени можна використовувати для зберігання енергії, знищення ракових пухлин та навіть очищення води на молекулярному рівні. Час покаже, що з цього найбільше зацікавить промисловість. Однак ліцензію на застосування максенів уже придбала міжнародна компанія.

Юрій Гогоці народився в Києві в 1961 році. Він – син Георгія Гогоці, українського наукового діяча, професора механіки твердого деформованого тіла. Його брат Олексій Гогоці, матеріалознавець, механік.

В 1984 році Юрій Гогоці отримав диплом магістра за спеціальністю інженера-дослідника (КПІ, Інженерно-фізичний факультет, кафедра Високотемпературних матеріалів та порошкової металургії). У 1986 році став кандидатом хімічних наук (на той час – наймолодший кандидат хімічних наук України) на кафедрі фізичної хімії, КПІ. У 1995 році здобув науковий ступінь доктора технічних наук в Інституті проблем матеріалознавства ім. Францевича НАН України.

З 1990 року вчений працював за кордоном: у Німеччині, Японії, Норвегії, з 1996 – у США. До 2001 року – в Іллінойському університеті (Чикаго), а потім – в Дрексельськомуо університеті (Філадельфія), де українець завідує хімічною лабораторією.

Професор Гогоці, окрім відкриття максенів, розробив загальний підхід до синтезу пористих і низькорозмірних матеріалів з використанням селективного вилучення елементів/компонентів, які можуть бути використані для створення нанопористого вуглецю, вуглецевих нанотрубок, графену, 2D карбідів, та ін. Також Гогоці відкрив та описав нові форми вуглецю, такі як конічні та полігонні кристали. Він відкрив нову метастабільну фазу кремнію. Вперше показав присутність і аномально повільне просування води у вуглецевих нанотрубках методом електронної мікроскопії.

Він заснував нові наукові напрями: корозія конструкційної кераміки; наука та технологія обробки поверхні тиском; синтез нових неорганічних сполук та матеріалів методом селективної корозії та екстракції.

Робочий день Юрія Гогоці триває 14, а то й 16 годин, а прокидається вчений о шостій ранку, аби оперативно відповісти на мейли. Саме через те, що він встиг попрацювати у багатьох країнах, нині у його щоденнику розписані перельоти між топовими лабораторіями світу.

Що цікаво, щонайменше 100 наукових робіт Гогоці цитували інші науковці сотню разів. Не всі нобелівські лауреати мають такий показник.

Юрій Гогоці зізнається, експерименти з вуглецевими матеріалами та написання статей – це лише половина його обов’язків. Решту часу займає організаційна діяльність. Університет Дрекселя практично не фінансує їхню діяльність. Тому саме він повинен писати заявки на гранти, спілкуватися з приватними компаніями чи фондами, аби щороку знаходити щонайменше півтора мільйона доларів на подальші дослідження.

За його словами, цим мали б займатись й українські науковці, адже в міжнародних фондів правила відбору рівні для усіх учасників і не важливо, звідки надійде заявка. До прикладу, зараз його лабораторію підтримали гранти з Катару, Саудівської Аравії та Ізраїлю. І байдуже, що ці країни не мають між собою дипломатичних відносин. Ведеться співпраця й із лабораторіями Китаю та Південної Кореї.