Юрій Мушкетик: золотий майстер української історичної прози

Підготував Семен Запорожець

Сьогодні, 6 червня, пішов у вічність видатний український письменник Юрій Мушкетик, автор 17 романів та 15 повістей, Герой України, класик сучасної української літератури.

Юрій Михайлович Мушкетик народився 21 березня 1929 р. у в селі Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області в сім’ї сільських активістів. Закінчив середню школу. У 1948-1953 рр. навчався на філологічному факультеті Київського університету. У 1953-1956 рр. Юрій Мушкетик навчався в аспірантурі при кафедрі української літератури.

З 1956 р. працював заступником редактора та головним редактором журналу «Дніпро». У часи його редакторства «Дніпро» друкував твори шістдесятників. «То були дуже складні часи. Цензура лютувала», – розповідав він в одному із інтерв’ю. За словами письменника, з посади його звільнили у 1972 р., постановою ЦК Компартії України, звинувативши в «українському буржуазному націоналізмі».

«До тюрми не дійшло, але мене вигнали з роботи грізною постановою. Це теж нещастя: телефон у тебе вдома замовкає, ніхто з друзів не заходить, а на вулиці переходять на інший бік, щоб з тобою не зустрітися», – згадував Мушкетик в інтерв’ю журналу «Шо».

З 1979 р. – секретар, з 1980 р. – 1-й секретар правління Київської організації Спілки письменників України.

У 1986- 2001 рр. був головою Національної Спілки письменників України.

У 1954 р. у видавництві «Радянський письменник» вийшла повість «Семен Палій». У трактуванні історичних подій письменник був змушений дотримуватися офіційної точки зору.  У1957 р.виходить роман «Гайдамаки», який, порівняно з попереднім твором, відзначається ширшим епічним розмахом у відтворенні історичної доби. Розповідаючи про певну історичну подію, автор намагається розкрити її через долі героїв.

У 1959-1960 рр. виходить дилогія про Велику Вітчизняну війну «Вогні серед ночі» та «Чорний хліб».

Початок 1960-х років був для Мушкетика дуже плідним. Письменник змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, і захопився дослідженням внутрішнього світу людини. У 1962 р. виходить роман «Серце і камінь», а у 1964 р. – роман «Крапля крові», де на повний голос звучить тема людяності і моралі.

У 1970-х рр. Юрій Мушкетик пише романи та повісті на сучасну та історичну тематику: перша редакція роману «Яса» (1970—1974), воєнний роман «Жорстоке милосердя» (1973), повість «Старий у задумі» (1974), фантастична повість «З’їж серце лева» (1972), роман «Біла тінь» (1977), повість «Біль» (1978), роман «Суд над Сенекою» (1978), роман «Позиція» (1979).

У 1984-1985 рр. появилась друга редакція роману «Яса», який являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі.

У 1984 р. виходить повість «Жовтий цвіт кульбаби», яка стала визначним явищем в історичній белетристиці.

 

У 1984 р. появився роман «Рубіж», де зображено моральне протиборство представників молодшого і старшого поколінь.

У 1989 р. вийшла друком повість «Літній лебідь на зимовому березі», побудована на табірно-колимському матеріалі.

У 1990 р. було створено оповідання «Суд». У невеликому за обсягом оповіданні відображено суспільні явища, характерні для Радянського союзу часів сталінського та брежнєвського режимів.

Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Автор плідно працював на літературній ниві, створюючи глибокі образи, продовжуючи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об’єктом дослідження людину. Письменник прагнув відбити різні періоди життя суспільства, розглядав різноманітні життєві ситуації, показував різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігав за дійсністю, тому герої його творів реальні, а проблеми, яких він торкається – актуальні.

«Я на свою творчість дивлюся досить критично. Написав я багато. Знаю, дещо вже померло, дещо помирає, а щось, хочеться сподіватися, протримається довше. А багато є такого, що зараз би не писав», – розповідав письменник в одному з інтерв’ю.

Він завжди вмів передати дух і настрій часу через описи звичайних нібито подій і нічим не видатних людей. Навіть і в назвах його творів, – як-от «Біль», «Суд», «Позиція», «Гріх» – лунає моральний імператив, проблема особистого етичного вибору.

Його поколінню випало торувати життєвий шлях за дуже нелегких обставин. У 1950-х захоплення історією стало небезпечним. Навіть і у порівняно ліберальні шістдесяті важко було уникнути звинувачень у «націоналістичних перекрученнях» єдино правильної офіціозної інтерпретації.

До історичної прози романіст повернувся аж у сприятливіші, вже пізньорадянські часи. Саме тоді один за одним з’явилися «Останній гетьман», «Гетьманський скарб», «Брат на брата». Любов до свого краю вже не була злочином. Персонажі історичної прози Юрія Мушкетика дочекалися визнання й увічнення у національному пантеоні.

Серед відзнак, які отримав Юрій Мушкетик, за свою літературну творчість, є премія Миколи Островського (1965, за роман «Крапля крові»); Шевченківська премія (1980, за роман «Позиція»); Державна премія СРСР (1987, за роман «Рубіж»); відзнака «Золотий письменник України» (2012); медаль Івана Мазепи (2016); медаль Олександра Довженка (2018) – за визначний внесок в українську літературу.

20 березня 2009 року Юрій Мушкетик був удостоєний звання Герой України.