Олександр Богомолець: українець, який продовжив життя людству

Підготував Семен Запорожець

Олександр Олександрович Богомолець – видатний український вчений, академік, основоположник школи патофізіології, ендокринології та геронтології. Засновник перших в Україні і Росії медичних науково-дослідних установ, творець унікальної «сироватки Богомольця». Його роботи про продовження життя, боротьбу з багатьма на той час невиліковними хворобами стали величезним науковим проривом, який послужив фундаментальною основою для сучасної медицини.

Богомолець зробив революцію в медицині, досліджуючи можливості продовження людського життя, чим, до речі, вельми цікавився Сталін, підтримуючи вченого з чисто егоїстичних мотивів «якщо не вічно жити, то якомога довше».

Сам же українець прагнув не так знайти Чашу Грааля, фізично обезсмертивши людину, скільки позбавити людей від хвороб, які «крадуть мільйони сонячних днів». А якщо він цього досягне, вважав Богомолець, значить, йому вдасться продовжити життя людям, заради яких він жив ​​і працював.

Олександр Богомолець народився 12 (24 травня) 1881 року в лазареті Лук’янівської в’язниці Києва, де в той час перебувала його мати Софія Миколаївна Богомолець (дівоче прізвище – Прісецька), затримана у справі «Південно-російського робочого союзу». Пізніше дитину віддали батькові, який відвіз її до свого маєтку на Полтавщині.

У квітні 1882 р. батька Сашка на шість років вислали за революційну діяльність, і хлопчик виховувався в родині Прісецьких.

Вперше свою матір Сашко Богомолець побачив лише в 10 років, у 1891 році, коли його батько за сприяння Льва Толстого отримав дозвіл відвідати Софію Богомолець в Сибіру. Незабаром вона померла від туберкульозу. На туберкульоз захворів і Олександр.

Початкову освіту Олександр отримав в домашніх умовах.

У 1892 році вступив до чоловічої гімназії при історико-філологічному інституті князя Безбородько (нині Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя).

У 1894 році разом з батьком переїхав до Кишинева, там продовжив навчання в місцевій гімназії. Але за рік до закінчення його відрахували «за небезпечний напрям думок».

Далі навчався в колегії Павла Галагана та 1-й Київській чоловічій гімназії, яку закінчив з відзнакою у 1900 році.

У тому ж році вступив на юридичний факультет Київського університету. Але, розчарувавшись в юриспруденції, перейшов на медичний факультет, а у 1901 році слідом за професором Володимиром Підвисоцьким переводиться до Одеського Новоросійського університету.

Свою першу наукову роботу – «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» – Олександр Богомолець опублікував у 1902 році. Всього за час навчання в Одеському університеті опублікував 5 наукових робіт.

У 1907 році Богомолець з відзнакою закінчив університет і в тому ж році став асистентом на кафедрі загальної патології цього ж навчального закладу.

У 1909 році Олександр Богомолець захистив в Імператорській військово-медичній академії Петербурга докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз в здоровому і хворому організмі». Він став наймолодшим доктором наук в Російській імперії у свої 28 років. Опонентом при захисті був відомий російський фізіолог, академік Іван Павлов, який високо оцінив роботу молодого вченого.

У тому ж році Олександр Богомолець був обраний приват-доцентом кафедри загальної патології медичного факультету Новоросійського університету.

У 1910 році побрався з Ольгою Тихоцькою, онукою генерал-майора С. Г. Тихоцького і племінницею скульптора В. А. Беклемішева, яка через рік народила єдиного спадкоємця – сина Олега, який став, як і його батько, видатним українським вченим.

Того самого 1910 року Олександр Богомолець був відправлений у відрядження в Париж на стажування в інстітут Л. Пастера і Сорбонну. Після повернення був затверджений екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології Миколаївського університету в Саратові.

У 1914 році разом з 18 іншими професорами опублікував звернення «Про долю жінок, які залишилися за стінами університету».

У 1917 році очолив саратовські Вищі жіночі медичні курси, в ​​організації яких брав активну участь.

У Саратові український вчений не тільки читав лекції і займався дослідженнями в своїй лабораторії, але й проводив дослідження для клінік, приймав хворих, а під час Першої світової війни проводив епідеміологічні дослідження.

У жовтні 1918 року, продовжуючи завідувати кафедрою в Саратовському університеті, Богомолець створює першу в Росії науково-дослідну установу медичного профілю – Державний інститут мікробіології та епідеміології південного сходу Росії («Мікроб»).

У 1919 році призначений старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я,увійшов до складу комісії по боротьбі з висипним тифом, також призначений консультантом-епідеміологом санітарного відділу Південно-Східного фронту Червоної Армії і санітарного відділу Рязансько-Уральської залізниці. Керував Саратовським евакуаційним пунктом, створив першу залізничну клініко-діагностичну лабораторію.

У Саратові Олександр Богомолець почав роботу над першим в світі підручником з патофізіології «Короткий курс патологічної фізіології», опублікованим у 1921 році. За цю працю український вчений був нагороджений Сталінською премією у 1941 році.

У 1923 році Олександр Богомолець організував в Саратові першу в СРСР пересувну протималярійну лабораторію. У тому ж році він зайнявся дослідженнями сполучної тканини.

В цей час він розробляє один з найважливіших для медицини препаратів – імунну цитотоксичну антиретикулярну сироватку, яка прискорює загоєння ран і активізує імунну систему людини, більш відому в широких масах як «сироватка Богомольця».

У 1925 році Богомолець призначений завідувачем кафедрою патофізіології медичного факультету Другого Московського університету.

З 1926 року – засновник і керівник відділення експериментальної патології в Інституті Вищої нервової діяльності при Комуністичній академії, а також лабораторії експериментальної онкології Московського міського відділу охорони здоров’я.

У 1926 р. Богомолець організував дві лабораторії: при московському іподромі – з метою вивчення патогенезу і розробки профілактики гострої нервово-м’язової втоми, і при московському відділі охорони здоров’я – онкологічну, де вивчалася дія антиретикулярної цитотоксичної сироватки на моделях експериментальних злоякісних пухлин.

Олександр Богомолець взяв участь у створенні першого в світі Інституту гематології та переливання крові (зараз Гематологічний науковий центр), який очолив після смерті його першого директора Олександра Богданова і яким керував до 1931 року. Там під керівництвом Богомольця була розроблена унікальна методика консервації донорської крові, яка до сих пір застосовується практично без змін. Тоді ж Олександр Богомолець і його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові.

У Москві Олександр Богомолець брав участь у створенні Інституту функціональної діагностики і експериментальної терапії. В той же час в столиці СРСР він написав ряд фундаментальних наукових робіт ( «Криза ендокринології», «Загадка смерті», «Введення у вчення про конституцію і діатез», «Про вегетативні центри обміну», «Набряк. Нарис патогенезу», «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу») і істотно переробив підручник «Патологічна фізіологія».

У 1930 році Олександр Богомолець був обраний президентом Академії наук УРСР. У цьому році з групою своїх учнів переїжджає до Києва, де створює Інститут експериментальної біології і патології Наркомату охорони здоров’я УРСР та Інститут фізіології. Після його смерті обидва інститути були об’єднані в Інститут фізіології АН УРСР (1953).

З 1932 року Олександр Богомолець є дійсним членом Академій Наук СРСР.

У 1937 році був обраний депутатом Верховної Ради СРСР Першого скликання.

У 1939 р. випустив брошуру «Продовження життя», в якій науково обгрунтував можливість продовження людського життя від 100 до 150 років.

У 1941 році Олександр Богомолець створив Київський диспансер боротьби з передчасною старістю. Пізніше на його основі був утворений Інститут геронтології.

На початку Другої світової війни разом з Академією наук УРСР був евакуйований до Уфи, де провів масову реорганізацію української науки для потреб військового часу, домігшись видатних результатів, в тому числі в у розвитку оборонної промисловості. В Уфі також організував випуск «сироватки Богомольця» для лікування трофічних виразок і ускладнень при вогнепальних пораненнях.

У період з 1941 до 1943 року в Уфі працював в Башкирському державному медичному інституті.

У жовтні 1942 року відповідно до розпорядження Й. Сталіна брав участь в атомному проекті, курирував роботи Ф. Ф. Ланге з проектування установок збагачення уранової руди за допомогою центрифуги.

З 1942 року – віце-президент Академії наук СРСР. Був активним соратником академіка М. Бурденка при створення Академії медичних наук СРСР.

Навесні 1944 року Олександр Богомолець повернувся до Києва, де очолив роботи по відтворенню Академії наук УРСР.

В середині жовтня 1943 року у Богомольця стався прорив плеври і мимовільний пневмоторакс на тлі давнього туберкульозу. Ситуація ускладнювалася тим, що вчений, незважаючи на туберкульоз, багато курив.

У липні 1946 року стався повторний пневмоторакс. Хворобу намагалися зупинити, але безуспішно. 19 липня Олександр Богомолець помер.

Іменем О. О. Богомольця названі: Національний медичний університет у Києві; Інститут фізіології Національної академії наук України у Києві; вулиці в Харкові, Волгограді, Львові, Києві, Харкові. У Києві, на початку вулиці ім. Богомольця, встановлено меморіальну дошку.

Меморіальний парк у Києві, названий на честь великого українця. Встановлено пам’ятник у меморіальному парку Києва.

На честь О. Богомольця Нацбанк України випустив пам’ятну монету номіналом 5 гривень.

Його мармуровий бюст прикрашає київську станцію метро «Університет».