Олексій Алчевський: український підприємець, який створив індустріальний Донбас

Підготував Семен Запорожець

Місто Алчевськ названо на честь Олексія Алчевського, якого російська вікіпедія нахабно називає “російським промисловцем”. Насправді Алчевський був, за висловом його дружини “фанатичним українцем”, він вкладав величезні гроші в український рух – і це в період Емського указу, коли ставлення до ідейних українців було жахливим. 

Олексій Кирилович Алчевський народився у Сумах в 1835 році в родині власника бакалійної лавки. Від батька Олексій успадкував в першу чергу заповзятливість, освіту ж здобув досить слабку – закінчив два класи місцевого училища.

Розвернути активну економічну діяльність він вирішив у Харкові, куди і переїхав у 1860 році. Тут Олексій відкрив скромну чайну фірму. За книги про фінанси і торгівлю засів самостійно, як і просто за книги. Потяг Алчевського до знань був виключно великий – недаремно він через деякий час почав активно трудитися на просвітницькому терені, очолював місцеву «Громаду», спонсорував проекти своєї дружини Христини Данилівни.

Справи Олексія Кириловича йшли в гору в міру розвитку в Росії капіталістичних відносин. Він сам і рухав їх вперед. У 1868 році Олексій Алчевський заснував у Харкові перший в Україні банк комерційного кредиту (Харківський торговий банк), через три роки він же створив перший у всій імперії Земельний банк. Незабаром Олексій Алчевський був обраний головою Харківського біржового комітету. Олексій Кирилович шляхом купівлі земель у поміщиків, укладення договорів з селянами придбав мало не половину всієї нинішньої Луганської області. Тут він заснував Донецько-Юріївське металургійне товариство (ДЮМТ), тут же провадило основні роботи також засноване Алчевським Олексіївське гірничо-промислове товариство.

Він був категоричним супротивником проникнення на російський ринок і російські заводи іноземного капіталу – бельгійців, французів, англійців. Кілька разів представники зарубіжних компаній робили Алчевському спокусливі пропозиції з продажу контрольного пакету акцій його підприємств (наприклад, гірничопромислового товариства, акції якого спочатку коштували п’ятсот рублів, а потім – по дві тисячі), але йшли ні з чим.

У Харкові Алчевський особисто брав участь у ряді просвітницьких проектів – створенні публічної бібліотеки (нині ім. Короленка), товариства розповсюдження письменності серед народу. Комітет цієї організації в Сумах очолив брат Олексія Микола. У Сумах же брати Алчевські відкрили жіночу недільну школу, публічну бібліотеку. Слід зазначити, що Алчевські дуже цікавилися саме українською культурою, ратували за її розвиток. У збірці «Що читати народу» були окремі розділи, присвячені українським письменникам, насамперед Тарасові Шевченку. Перший у місті пам’ятник Кобзареві був установлений на території садиби Алчевських у 1899 році. Олексій Кирилович активно працював у «Громаді» (у тому числі і тоді, коли їй довелося піти в підпілля). Син Іван, працюючи у Большому театрі в Москві, заснував музично-драматичне товариство «Кобзар».

У 1900 році в країні почалася економічна криза (у 1900—1903 роках нею була уражена вся світова економіка), зростала кількість банкротів, закривалися найбільші заводи, товари не знаходили попиту. Якийсь час підприємства Алчевського продовжували працювати, наче і не відбувалось нічого – на підтримку виробництва і зарплат Олексій Кирилович почав використовувати не доходи від продажів, а резерви Земельного банку. Врешті-решт банк розорився. Весною 1901 року Алчевський вперше відправився «на поклін» до імператора: він просив про розміщення на його заводах державних замовлень. Уряд харківському підприємцю відмовив – чи то тому, що мстив йому за попередні відмови, чи то під натиском іноземного лобі.

7 травня 1901 року Олексій Кирилович загинув під поїздом на Царськосельському вокзалі. Дотепер обставини його смерті залишаються нез’ясованими. Версії такі: нещасний випадок, самогубство підприємця, що розорився і зневірився, або… Акції підприємств Алчевського скуповувалися французами і бельгійцями за лічені місяці після його смерті. У той самий час дослідники стверджують, що фінансове положення Олексія Кириловича було далеко не таким плачевним, він ще мав у своєму розпорядженні декілька мільйонів рублів. Втім, інші історики доводять, що борг Алчевського складав 19 мільйонів рублів, і без продажу підприємств виплатити його він не міг би…

На користь версії замовного вбивства свідчить і захоронення Сергія Алчевського всередині кладовища (самогубців хоронили за межами кладовища). Варто зауважити, що справи підприємств Алчевського передали до рук Московського торгового дому братів Рябушинських. Міністр фінансів Сергій Вітте виділив їм необхідний кредит, і вони стали одними з найбагатших в імперії людьми.

Хоч би там як, працівники ДЮМТ зберегли пам’ять про свого добродійника. У 1903 році на їх прохання станція Юр’ївка була перейменована в Алчевськ, а слідом за станцією так само було назване і селище, що знаходиться поряд.

Олексій Алчевський був одружений з Христиною Алчевською (уроджена – Журавльова), видатним українським педагогом, організатором народної освіти. Їх діти також стали видатними людьми: син Григорій  – композитор, син Іван – співак (тенор), донька Христина – письменниця.

На пам’ять про засновника Донецько-Юріївського заводу залізничну станцію Юріївка на клопотання промисловців у 1993 році перейменували на Алчевське. Від станції отримало назву сусіднє заводське селище (тепер місто Алчевськ, Луганська область). На головній площі міста встановлений пам’ятник Олексію Алчевському — фактично засновнику міста.

В 2006 році НБУ викарбував та ввів до обігу пам’ятну монету на честь Олексія Алчевського номіналом 2 гривні.