Валерій Лобановський: легендарний тренер, який випереджав час

Підготував Семен Запорожець

6 січня виповнилось 80 років з дня народження легендарного футбольного тренера Валерія Лобановського.

В Україні його називали “метр”, в Італії – “полковник”, у Німеччині – “генерал”. Адже Валерій Лобановський виростив не одне покоління гравців зі світовим ім’ям.

Валерій Лобановський народився 6 січня 1939 року в київській родині. У дитинстві Валерій не проявляв особливої пристрасті до спорту, захоплюючись переважно машинами й різною технікою. Та життєві принципи і сила духу дали Лобановському можливість голосно заявити про себе в спорті.

У 13-річному віці Валерія віддали в дитячу спортивну школу до футбольної секції. Буквально одразу хлопець став лідером команди. Футбол посів важливе місце в його житті, хоча від технічних захоплень Лобановський теж не хотів відмовлятися, тому вступив до Київського політехнічного інституту.

У 1958 році Лобановський став професійним футболістом. Його взяли до київського «Динамо», де футболіст провів шість років до переходу в одеський «Чорноморець». Потім грав у донецькому «Шахтарі». В цілому він зіграв 258 матчів у рамках чемпіонатів СРСР. За цей час забив 71 гол.

Свій тренерський шлях Валерій Васильович розпочав у дніпропетровському “Дніпрі”, після закінчення кар’єри гравця у 29 років. Популярний у минулому футболіст став популярним тренером. Саме під його орудою київське “Динамо” отримало визнання на міжнародній арені, вигравши Кубок Кубків і Суперкубок УЄФА.

Цікаво, що вищої фізкультурної освіти видатний тренер не мав. Він старанно і сумлінно, не дивлячись на футбольну зайнятість, навчався на інженера-теплоенергетика в Київському політеху, а диплом отримав у його одеському аналогу, коли перейшов з “Динамо” в “Чорноморець”. Інженером-енергетиком Лобановському стати не судилося, зате він став без перебільшення головним “інженером” радянського футболу. Його цілком заслужено називали “конструктором перемог”.

Та ці перемоги не падали великому метру з неба. Усі навколофутбольні успіхи – результат кропіткої праці. Як і будь-хто, Валерій Васильович допускав помилки, щоправда завжди аналізував та виправляв їх.

Через високий зріст – 187 сантиметрів – Лобановського-гравця прозвали “Гусаком”. Було й ліричне прізвисько – “Рудий Соняшник”. За звичку хитатися на тренерському місці його охрестили “Маятником”. Через вимогливість та надмірні навантаження підопічні за очі називали його “Гітлером”, ледве дихаючи після тренувань.

Легендарний “сухий лист” Лобановського – закручений удар із кутового, в результаті якого м’яч напряму потрапляв у сітку воріт – результат не тільки тривалих тренувань, але і певних математичних розрахунків. Завдяки цьому вмінню футболіст прославився на весь Радянський Союз. Дуже часто Валерій Васильович і сам тренувався разом зі своєю командою.

Незважаючи на неабиякі досягнення, знання і досвід, Валерій Лобановський вірив у забобони. Наприклад, намагався не наступати на тріщини у землі або плитці, а коли починав йти, завжди ступав з правої ноги. Під час напруженого матчу Валерій Васильович частенько тримався за серце. Мало кому відомо, що там, у кишені свого піджака, він носив невеличку ікону.

У команді Лобановського також були свої традиції. Наприклад, існувала певна почерговість виходу на поле, і навіть якщо гравець затримувався, скажімо, в туалеті, уся команда чекала на нього. Воротар команди перед виходом з роздягальні “на фарт” тричі підкидав м’яча і ловив його.

На честь багаторічного наставника, його іменем назвали стадіон “Динамо” у Києві. На території комплексу встановили пам’ятник легендарному тренеру – Валерій Лобановський сидить на тренерській лаві і ніби уважно стежить за грою на стадіоні. Стрілки годинника на руці показують 20 годин 37 хвилин – час, коли перестало битися серце майстра.

7 травня 2002 року Лобановському стало погано під час календарної гри чемпіонату з “Металургом” у Запоріжжі. Тренера було госпіталізовано з діагнозом “інсульт” та прооперовано, стан здоров’я був оцінений як критичний. Преса, яка регулярно слідкувала за станом здоров’я Лобановського, писала, що надія на поправку ще є, але Валерій Васильович вже не прийшов до тями. Його серце зупинилося 13 травня 2002 року. Фінал європейської Ліги чемпіонів, який відбувся через 2 дні, розпочали з хвилини мовчання.

Легендарний французький футболіст і спортивний функціонер Мішель Платіні порівнював Лобановського з Мольєром, який теж помер на сцені. За свою кар’єру великий метр не раз переживав підйоми та падіння. Втім, по сьогодні Валерій Лобановський залишається прикладом видатних людей, для яких невдачі були лише стимулом працювати ще важче та підіймати свою планку ще вище. Лобановський увійшов до списку 50-ти найкращих тренерів за 50 років за версією World Soccer.