Василь Сухомлинський: серце, віддане дітям

Підготував Семен Запорожець

Василь Олександрович Сухомлинський – великий педагог, мудрий учитель. У його палкому серці жила велика доброта та любов до всього світу. Він не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.

Василь Сухомлинський народився 28 вересня 1918 в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 закінчив семирічку. Влітку 1933 мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.

Спочатку вчився в Кременчуцькому медичному технікумі, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і його прийняли у педагогічний інститут.

З 1935 почався педагогічний шлях Сухомлинського. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 року. Закінчивши інститут, повернувся в рідні місця та працював викладачем української мови та літератури в Онуфріївській середній школі.

У 1941 під час Другої світової війни добровольцем пішов на фронт. У січні 1942 молодший політрук Сухомлинський був важко поранений у битві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування в Удмуртії він просився на фронт, проте комісія не визнала його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944.

Після визволення України від фашистів повернувся в рідні краї і дізнався, що його дружину і маленького сина закатували в гестапо. Став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 просився назад до школи.

У 1948 став директором Павлиської середньої школи і беззмінно працював протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально-виховного процесу».

З 1957 – член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. У 1958 році став заслуженим вчителем УРСР.

У 1968 році нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного й естетичного світогляду. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти найкращі народні традиції та стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність – це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Для нього формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури – було основним завданням гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного – основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Книга «Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами та щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Василь Сухомлинський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його твори видані 53 мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання.

На честь Василя Сухомлинського названо вулиці в Києві, Дніпрі, Олександрії. Ім’ям Сухомлинського названо Миколаївський національний університет.

У 1989 році послідовники створили Міжнародну асоціацію прихильників Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. – Українську асоціацію Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога.

З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості Василя Сухомлинського зростає, поширюється в Україні й світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.