Василь Вишиваний: австрійський ерцгерцог, український герой

Підготував Семен Запорожець

Життя Вільгельма фон Габсбурга, особа якого, на жаль, не дуже відома в силу низки причин як в Австрії, так і в Україні, варте художніх творів. Цю історичну постать Україна ще має відкрити для себе та знати про неї. Його життя буде предметом оповіді українських книг, а також фільмів та серіалів, адже воно справді неймовірне.

Ім’я Василь Вишиваний, за давньою козацькою традицію, він отримав від українських військовиків в період його активної участі у національно-визвольних змаганнях 1914-1920 років. Вільгельм Габсбург поповнив собою довгий список знищених радянською владою українських патріотів. Драматично завершився життєвий шлях Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного на його духовній Батьківщині — Україні. Заради України він пішов з батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, кошти і, зрештою, своє життя. Василь Вишиваний, без сумніву, був одним із найбільш неординарних і найромантичніших постатей українського національного Відродження.

Вільгельм фон Габсбург, наймолодша дитина австрійських архікнязів (ерцгерцогів) Габсбургів-Лотаринзьких, народився 10 лютого 1895 року у родинному маєтку, що знаходилося на острові Люсін (сучасна Хорватія) в Адріатичному морі. Родина Вільгельма, певний час проживала в маєтку на острові. Оскільки мати Вільгельма, Марія-Тереза Тосканська архікнягиня, була італійкою, в родині спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу-Стефану діти навчилися німецької. Вдома Вільгельма, його братів та сестер вчили приватні вчителі. Крім загальної шкільної програми дітей вчили трьом мовам: італійській, французькій, англійській. Батько Вільгельма, Карл-Стефан, був адміралом австрійського флоту, і на протязі шести років, починаючи з десятилітнього, брав його юнгою на корабель під час морських подорожей до країн Європи, Африки, Азії, Латинської Америки.

Після закінчення навчання у Віденському реальному училищі, в 1913 році батько відправив Вільгельма на навчання до військової академії в місті Вінер-Нойштадт. Такий крок батька був досить незвичний, оскільки діти імператорської родини, зазвичай, автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак в родині архікнязя Карла-Стефана синів виховували у спартанському дусі. Навчання в академії давалось Вільгельму легко. Крім військової справи він вивчав літературу та мови, серед яких вибрав факультативом українську.

Восени 1912-го імператор Франц-Йосиф запропонував 17-річному онукові після закінчення військової академії “заняться украинским вопросом”, вивчити побут, культуру та звичаї українського народу.

Вільгельм поїхав навчатися до Терезіанської військової академії. Крім основних предметів, факультативно вивчав українську мову.

За півтора роки зумів прочитати “Малу історію України” Михайла Грушевського. Взявся за поезію Івана Франка, особливо вразили “Каменярі”. Великий вплив на нього мали “Синя книжечка” Василя Стефаника і “Кам’яна душа” Гната Хоткевича.

Після закінчення академії Вільгельма призначили в 13-й уланський кавалерійський полк, укомплектований на 80-85% українцями. Там він почав носити українські вишиті сорочки, через що його стали називати “Василем Вишиваним”, що й стало його другим іменем.

1918-го на прохання Центральної Ради до України увійшли підрозділи німецько-австрійського війська – для захисту від більшовиків.

За документами, Габсбург-Вишиваний “особисто керував групою військ, в тому числі українським легіоном Січових стрільців”. Його група брала участь в боях проти радянської армії за Херсон і Запоріжжя, де до серпня 1918 року він був “начальником гарнізону окупаційних військ”.

Підлеглі – чотири тисячі українців – обожнювали свого командира. “Кожен, хто його знає, вважає його майбутнім гетьманом або королем”, – писав один з них.

У цей час Вишиваний підтримував зв’язки з українськими націоналістами: письменником Чикаленко, генералами військ УНР Балбачаном, Ігнатівим, полковником Петрівим. “Останні схиляли його очолити їхні війська, виступити проти Скоропадського і пропонували йому посаду президента України”, – йдеться в документах.

Йти проти чинного гетьмана Вишиваний, як справжній державник, відмовився.

Від Скоропадського до німців і далі від німців на Відень надсилаються численні скарги на Вільгельма та прохання обмежити діяльність архікнязя в Україні, що й було зроблено з виведенням групи військ Вільгельма на Буковину на початку осені 1918 року. Після падіння гетьманату Скоропадського Василь Вишиваний повертається до України та співпрацює з урядом Директорії УНР, хоча й не тривалий час – через незгоду з укладенням Петлюрою Варшавської угоди з Польщею йде у відставку та виїжджає до Відня. Там у 1921 році він пише гостру антипольську статтю та критикує «неприродній союз між Польщею та УНР», яка мала скандальні наслідки – батько, полонофіл, який мріє про польську корону, фактично відречеться від сина.

Певний час Василь Вишиваний проживає у Відні, потім тривалий час живе у Парижі, весь цей час підтримуючи контакти з українськими емігрантами, які продовжували з повагою ставитися до нього та називати “полковником”. У моменти криз, як наприклад Голодомор 1932-1933 років, він намагається привертати увагу міжнародної громадськості до страждань  українського народу. В цей час його бурхливе життя також супроводжує низка скандалів, і врешті-решт він вимушено наприкінці 1930-х років повертається до Відня. Із вторгненням Німеччини у СРСР Вишиваний спочатку, як націоналіст, сподівається, що це призведе до створення незалежної української держави, однак згодом розчаровується. Орієнтовно в той час, у 1941-1942 роках він і починає працювати на англійську військову розвідку, спочатку – проти нацистів, а потім і проти СРСР.

Після війни Вільгельм заснував власний лакофарбний завод у Відні, оженився. В нього народився син Франц, нібито особисте життя налагоджувалося. 26 серпня 1947 він вийшов з дому на вулиці Фазангассе у Відні й пропав назавжди. Його дружина вирішила, що він її зрадив і виїхала з Австрії. Про його долю в Австрії стало відомо тільки після його посмертної реабілітації 16 січня 1989 року в СРСР.

Вільгельма Габсбурга було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлсбадської тюрми, де велося попереднє слідство. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.

Після чотирьох місяців допитів, у грудні 1947-го, Габсбурга-Вишиваного літаком нелегально доправили до Києва. Лук’янівська тюрма, камера №17. Допити в міністерстві держбезпеки на Володимирській, 33. Слідчий питав російською, в’язень відповідав українською, слідчий записував російською.

Слідство завершилося у квітні 1948-го, арештанту дали “за шпигунську діяльність” 25 років. Не таборів, а ув’язнення у Володимирському централі. Але до російської тюрми для особливо небезпечних злочинців він не поїхав. 1 липня Габсбург-Вишиваний у тяжкому стані потрапив до лікарні Лук’янівської в’язниці – загострився застарілий туберкульоз легенів. Там за півтора місяці, 18 серпня, помер. Прожив 53 роки. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

На честь Василя Вишиваного названо площу в Галицькому районі Львову.

Вільгельм Габсбург, син італійського та австрійського народів, своїм жертовним життєвим прикладом доказав, що українцем може бути й представник іншого народу, який готовий жити та творити для своєї Духовної Батьківщини – України та навіть віддати найдорожче, що є в кожної людини – власне життя. Пам’ять про героїчну боротьбу та жертовне життя заради України, справжнього патріота України Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного, не тільки не повинна згаснути, а слугувати духовним надбанням в розбудові Української Політичної Нації в Оновленій та Соборній Україні.