Віктор Кравченко: той, що обрав свободу

Підготував Семен Запорожець

Віктор Кравченко – радянський функціонер, автор книг “Я обрав свободу”, “Я обираю справедливість” – став відомим у світі після публікації своїх мемуарів про життя в комуністичному СРСР, де був свідком репресій та Голодомору. Книга “Я обрав свободу” стала бестселером.

“На полі бою люди помирають швидко, вони стріляють у відповідь, їх підтримують побратими і почуття обов’язку. Тут я побачив людей, що помирали на самоті, повільно, помирали страхітливо, безцільно, без надії, що їхня жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишились там помирати від голоду, кожен у власному домі, за політичним рішенням, прийнятим у далекій столиці за столами для нарад і банкетів”.

24 січня 1949 року розпочався “процес століття” – як його охрестили журналісти – між Віктором Кравченком та виданням  Lettres Francaise, за яким стояла Французька комуністична партія. Видання звинуватило Віктора Кравченка в оббріхуванні Радянського Союзу в книзі “Я обрав свободу”. Кравченко подав до суду. На процесі знову публічно зазвучала тема Голодомору в Україні.

Віктор Андрійович Кравченко народився 11 жовтня 1905 року у Катеринославі у родині революціонерів. Вступив до ВКП (б) у 1929 році. Вчився у Дніпродзержинському металургійному інституті разом з Леонідом Брежнєвим, був його другом. Працював на металургійних заводах Донбасу, брав участь у вилученні хліба в селян у роки насильницької колективізації сільського господарства.

Під час Другої світової війни капітан Червоної армії Віктор Кравченко працював у закупівельній комісії СРСР у Вашингтоні. 4 квітня 1944 року він не з’явився на службу. Натомість попросив політичний притулок у США. Певний час переховувався і жив під псевдонімом. Домагання радянського посольства повернути Кравченка до СРСР американська сторона не задовольнила. За це був оголошений у СРСР зрадником. Жив під псевдонімом. Одружився з Синтією Кушер, мав двох синів, Андрія та Антона, що довгий час не мали гадки про особу свого батька (аж до 1965 року).

Після виходу книги “Я обрав свободу”, яка вийшла в червані 1947 року і стала бестселером,  Міністерство державної безпеки СРСР організувало міжнародну кампанію із дискредитації Віктора Кравченка, до якої залучило західних прорадянських діячів. Частиною цієї кампанії були і публікації проти Кравченка у Lettres Francaise.

Хоча Холодна війна вже розпочалася, у Франції продовжували сприймати Радянський Союз як жертву нападу Гітлера та його переможця. Членами Французької комуністичної партії були такі знакові постаті, як Пабло Пікассо та Жан-Поль Сартр. Після початку судового процесу на боці Lettres Francaise, окрім Сартра, виступив фізик Фредерік Жоліо-Кюрі та низка інших відомих осіб. Протиставити цій інформаційній хвилі вирішили свідчення тих, хто на власні очі бачив, що відбувалося в Радянському Союзі, зокрема в Україні у 1932-1933-му роках. Через кількість залучених з обох боків свідків процес назвали “процесом століття”.

Суд став на бік Кравченка й присудив йому компенсацію в розірі 50 тисяч франків. Проте суд вищої інстанції, залишивши вирок у силі, зменшив суму компенсації до 3 (!) франків. Наслідком процесу став відчутний удар по сталінському комуністичному режиму.

В 1950-ті Кравченко розтратив кошти, отримані за численні видання своєї книги, на невдалі проекти срібних рудників у Перу і розорився.

1966 року Віктор Кравченко загинув за підозрілих обставин у своїй квартирі в Мангеттені. За офіційною версією він вчинив самогубство. Але є підозри, що це була інсценізація самогубства радянськими агентами. Родичі Кравченка, що залишилися в СРСР, були піддані політичним репресіям.