Володимир Луців: бандурист і співак світової слави

Підготував Семен Запорожець

7 вересня в Лондоні помер 90-річний Володимир Луців, бандурист та співак-тенор. Ця новина не привернула великої уваги в українських ЗМІ – це ж не “Тина Кароль засветила стройные ножки в прозрачном платье”. А насправді Володимир Гаврилович Луців є культурною постаттю світового масштабу – про яку українці мають знати, яку мають шанувати та пам’ятати.

Володимир Луців народився 5 червня 1929 року в родині купця Гавриїла і Юлії (з дому Курпель) у м. Надвірна Івано-Франківської області. Коли почалася Друга світова війна, хлопець потрапив спершу до Польщі, а потім опинився у Німеччині. Зустріч із кобзарем Григорієм Назаренком, керівником капели бандуристів ім. Миколи Леонтовича, визначила його подальшу долю: у майстерні братів Гончаренків він отримав свою “нерозлучницю”- бандуру, ставши наймолодшим учасником капели (м. Госляр, 1947).

1948 року Володимир Луців приїхав у Великобританію, де брав приватні лекції вокалу (Бредфорд, 1948-1951). Пізніше він навчався в коледжі св. Трійці (Лондон, 1951-1952), а далі студіював у консерваторії Санта Чечілія (Рим, 1952-1957). Будучи студентом, багато концертував у європейських країнах. З 1958 р. він мешкав у Великобританії, чиїм громадянином був.

Професійна кар’єра Володимира Луціва розпочалася в 1961 р., коли він репрезентував Англію на Міжнародному конкурсі виконавців естрадної пісні у Бельгії, де здобув перше місце. Як професійний співак Тіно Вальді (артистичний псевдонім Володимира Луціва) працював у міжнародних музичних ревю, концертних шоу, радіо і телевізійних програмах. Виступав на престижних сценах Європи, CШA, Канади, Австралії. У супроводі оркестрів, хорів, фортепіано та улюбленої бандури десятиліттями пропагував українські пісні й думи.

Він також з успіхом виконував міжнародні і, зокрема, неаполітанські пісні, які він записав вперше на платівках з українським текстом. Наче палка снага неба сонячної Італії огортає, коли звучить у його виконанні, приміром, “Ти, моє сонце”, але з особливим хвилюванням виконує Володимир Луців пісню “Мама”, слова якої наче перегукуються з долею самого маестро. Звертаючись до пам’яті своєї рідної матері, образ якої немов би уособлюється з Україною, співає “…важка до тебе дорога, бо я в чужій стороні. Та я до тебе повернусь знов…”

Був такий час, коли співака-українця в Європі намагалися представляти як російського, підібравши йому ім’я: “Владімір Луців – тенор із Москви”. Національна душа українця і його патріотичне почування запротестували. Володимир Луців відмовився від такої ласки та обрав псевдо Тіно Вальді – це дорого коштувало маестро, але честь українця була йому понад усе.

Як бандурист Луців зламав стереотип іміджу традиційного музики у червоних шароварах, з довгими вусами і оселедцем на голові. “Я виступав у смокінгу, а пізніше у костюмі чигиринського полковника, – згадував артист. – Мені його пошила одна пані, яка з історичного боку знала всі деталі костюма. Я співав думи українською мовою, у кожній з яких є історія України. Були спеціальні люди, які їх перекладали італійською чи французькою”.

Володимир Луців за кілька десятиліть організував 25 міжнародних турне для великих хорів, танцювальних колективів й окремих виконавців упродовж десятиліть за маршрутом від Європи до Америки й навпаки – зокрема, для хору “Гомін” і танцювального ансамблю “Орлик” з Англії до США й Канади (1974), для хору “Думка” з США у Європу (1985), Візантійського хору з Голландії в Україну (1990), гастролей ансамблю пісні й танцю МВС України у США (1995), хору “Голоси Рідженсі” з Англії в Україну (2007) і турне для хору ім. М. Лисенка з Голландії в Україну (2008). Володимир Луців був знаним журналістом (автор сотень статей і репортажів), колекціонером, ініціатором мистецьких виставок.

Володимир Луців був координатором святкування 1000-ліття Хрещення України (Рим, 1988), повернення Глави УГКЦ кардинала Мирослава Любачівського (1991) та перепоховання патріарха Йосипа Сліпого (1992) з Апостольської Столиці до Львова, першої міжнародної конференції з боротьби із організованою злочинністю і нелегальним наркобізнесом (Київ, 1994), відзначення 400-річчя Берестейської унії (Рим, 1996) та багатьох інших культурно-громадських акцій.

Володимир Луців видав свою автобіографію “Від Бистриці до Темзи” (1999). Він заснував благодійний культурно – мистецький фонд ім. В. Луціва у Надвірній (2002), який опікується талановитою молодцю Карпатського краю.

Впродовж своєї довгої кар’єри Володимир Луців мав багато перемог і відзнак: перше місце на Міжнародному пісенному конкурсі (Бельгія, 1961), срібну медаль за виступи на кораблях “Квін Мері” і “Квін Елізабет” (1970), почесні грамоти штату Массачусетс (США, 1966), Українського Конгресового Комітету Америки (США, 1980), Світового Конгресу Вільних Українців (Канада, 1981), Львова (1998) і Києва (2000), медаль св. Володимира Великого Світового Конгресу Українців (Канада, 2008) та ін. Володимир Луців також є лауреатом міжнародної премії ім. Володимира Винниченка (Київ, 1993).

За вагомий особистий внесок у популяризацію історичних та сучасних надбань України у світі, формування її позитивного міжнародного іміджу маестро Володимир Луців був удостоєний орденів “За заслуги” ІІІ ступеня (2001 р.) та II ступеня (2008 р.).