Володимир Підвисоцький: рятівник Києва від холери та дифтериту

Підготував Семен Запорожець

Багато киян знають вулицю Підвисоцького на Печерську. Але мало хто знає – хто був той, чиє ім’я носить ця вулиця. А професор Володимир Підвисоцький, видатний патолог, ендокринолог, імунолог, заслуговує на пам’ять набагато більше, ніж певні історичні постаті. 

Володимир Валеріанович Підвисоцький народився в 1857 році у селі Максимівка на Чернігівщині в сім’ї професора-фармаколога.

Початкову шкільну освіту майбутній вчений отримав у Женеві, в 1877 році закінчив курс в житомирській класичній гімназії і вступив на медичний факультет Київського університету св. Володимира.

Ще на студентській лаві Володимир визначився з фаховою спеціалізацією – ночами просиджував над перекладами нечисленних на той час наукових статей з бактеріології, імунології та патологічної анатомії, листувався з ученими, вивчав дослідницькі публікації. Студентом виконав мікроскопічне дослідження будови підшлункової залози. В експедиції на Кавказі досліджував проказу.

Підвисоцький закінчив університет у 1884 році, потім стажувався у Німеччині та Франції. У 1886 році він захистив докторську дисертацію на тему «Відродження тканин печінки» в лабораторії професора Ернста Циглера (Тюбінген, Німеччина), йому присудили науковий ступінь доктора медицини. У 1885-1887 роках він працював як бактеріолог в Інституті Пастера у Парижі.

Володимир Підвисоцький мав змогу комфортно і з натхненням працювати за кордоном, бо отримав кілька пропозицій з пристойною платнею та сплаченим житлом, проте вирішив повернутися додому. “Я повинен стояти на службі людям, з якими народився на одній землі, в одній країні, у якій хвороби є нескінченною причиною неподобних смертей. Ці люди, ця країна потребують моїх знань та вмінь. Світових столиць багато, але ж моя столиця – навіки Київ”, – писав він паризькому колезі Луї Роберу у жовтні 1887 року.

Києву медик віддав майже половину свого життя – 23 роки з відведених Богом недовгих 55-ти. Після повернення з Франції Підвисоцький став приват-доцентом, згодом – екстраординарним, а за два роки – ординарним професором патології, завідувачем кафедрою загальної та експериментальної патології Київського університету, яку очолював протягом 13 років (1887 – 1890).

Серед його учнів були майбутні українські академіки: Олександр Богомолець, Данило Заболотний, Лев Тарасевич. Разом з ними вчений вивчав регенеративну здатність шлунку, нирок, мейбомієвих та слинних залоз.

Жив він у невеличкому дерев`яному будинку поблизу Контрактової площі, щодня пішки долав шлях до кафедри. “На лекції Володимира Валеріановича, – згадував академік Данило Заболотний, тодішній студент університету, – у аудиторію, розраховану на 150 місць, набивалося іноді і по триста, і по чотириста людей – щоб послухати, занотувати, запам’ятати. У професорові горіла іскра невтомного дослідника, істинного лікаря, цілителя людей, своїх співвітчизників. І він вмів запалити цю іскру у своїх слухачах”.

Підвисоцький був одним із ініціаторів ендокринологічних досліджень: вивчав розвиток граафових пухирців яєчника, діяльність надниркових залоз. У 1888 році під його керівництвом Олександр Маньківський вперше отримав адреналін, назвавши його наднирковим стимуліном.

Професор Підвисоцький вивчав захисні функції організму людини, вплив на нього збудників хвороб, патології мікроорганізмів. Результатом цих досліджень стала праця «Основи загальної та експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини», яка вперше вийшла друком у 1891 році, була перевидана понад 20 разів, перекладена на 17 іноземних мов і удостоєна премії Російської академії наук.

У 1890 році Підвисоцький очолив заклади Червоного Хреста у Києві. Під час епідемії холери 1891 року він завідував одним із холерних бараків, припинивши лекції. Людина дії, Підвисоцький дає згоду на безпрецедентне клінічне випробування протихолерної сироватки – тільки вона може радикально перекреслити плани костомахи. Зразки сироватки вже вироблено, але жодна лабораторія світу ще не змогла довести її безпечність та надійність – ніхто не зголосився на практичне випробування препарату на людині. Це зробили учні Підвисоцького на початку важкого холерного 1893 року. Студент Данило Заболотний з асистентом Іваном Савченком під наглядом свого вчителя випили бульйонний розчин з живими холерними вібріонами. Уважно спостерігали за реакціями організму, вчилися правильно розраховувати пропорції, після вдалого експерименту на собі наважилися ввести сироватку першим хворим… Коли епідемія холери почала вщухати, до Києва приїхав професор Ілля Мечников. Він бажав особисто познайомитися зі сміливими експериментаторами, які врятували Київ від мору.

З 1895 по 1902 рік Підвисоцький видавав щомісячний журнал «Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии».

У 1900-1905 роках Підвисоцький — декан медичного факультету в Новоросійському університеті в Одесі. Викладав на Одеських вищих жіночих курсах. З допомогою меценатів йому вдалося зорганізувати і побудувати клініку дитячих хвороб.

У 1905 році український вчений обійняв посаду директора петербурзького Імператорського інституту експериментальної медицини. Організував санітарно-бактеріологічні курси, налагодив виготовлення дешевих лікарських сироваток для щеплень. Розпочав експериментальну роботу з хіміотерапії злоякісних утворень.

Володимир Підвисоцький не визнавав “науки для науки”. Професор організовує низку холерних курсів, читає санітарно-бактеріологічний курс для практикуючих лікарів, добивається здешевлення лікувальних сироваток та протихолерних вакцин, що їх виробляє його інститут, клопоче перед Аптекарським приказом про створення казенних аптек, очолює Товариство боротьби з раковими захворюваннями, стає ініціатором створення наукової лабораторії сифілідології, яку незабаром очолить його учень Данило Заболотний.

Видатний вчений помер 22 січня 1913 року під час підготовки до Всеросійської виставки з гігієни у Санкт-Петербурзі. “Невтомний дослідник, літературно освічена людина, він захоплювався і вмів захоплювати інших, був центром наукової школи, де панувала багата наснага і звідки згодом вийшли провідні діячі медичної науки. Наукові праці Підвисоцького, праці його учнів складають його науковий пам’ятник”, – цими словами професора Івана Павлова земний світ проводив в останню путь великого лікаря Володимира Валеріановича Підвисоцького.

1959 року іменем професора Підвисоцького було названо ту саму вулицю в Печерському районі Києва.