Втрачені можливості чи нові шанси?

Ігор Гуменний власник UBC Group, член ради директорів Спілки українських підприємців

На мою думку, це було 30-ліття втрачених можливостей для України. Проте я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. Адже головне в сучасній економіці – це люди

Головне, що Україна відбулась — так я собі думаю, міркуючи про наші перемоги часів незалежності. Добре, що в нас є зміна еліт. Нові лиця можуть подобатись, а можуть і ні, та головним є сам факт того, що за допомогою демократичного голосування ми можемо їх міняти. Нехай не досить вдало, але це вже успіх.

Я напружено намагаюсь пригадати, в чому нас можна поставити на світовий рівень, і не можу. Здається, на цьому з перемогами все. Коли ми тільки стартували, то були на одному рівні з нашими східними сусідами — Польщею, Угорщиною та Чехією. Зараз же, якщо міряти через ВВП, то ми кратно відстаємо. На мою думку, це було 30-ліття втрачених можливостей.

Порівняно зі СРСР, ми інфраструктурно регресували. В ті часи літаки літали з кожного українського міста, а подекуди навіть з деяких районних центрів. Уся транспортна, залізнична, трубопровідна та комунальна інфраструктура, яку ми досі використовуємо, була збудована за совєтів. Якщо порахувати інфляцію, то нині ми нижче рівня 1991 року, в тому числі економічно. Весь цей час наша політична еліта, приходячи до влади, не будувала країну, а лише заробляла гроші. Думаю, що в цьому основна причина регресу. І тому весь цей час ми тренуємось обирати когось нового.

Я не бачу, щоб українці стали більш ініціативними. Ось коли розвалювався Радянський Союз, бажання змін було величезним. Це був такий специфічний стан, коли ми і не знали, а що таке «зміни». Проте бачили картинку в телевізорі та хотіли бути, як в Америці, зовсім не маючи уявлення про цей шлях. Ініціатива й можливості, які ми маємо сьогодні в сучасному світі – це не завжди одне і те ж. Як на мене, то загальна освіченість українців у 90-х була вища, ніж тепер. І нехай більше людей стало вчитись в університетах, але якість освіти за ці роки деградувала.

Люди — це те, чим вони займаються. Те, що вони роблять. І якщо ми подивимось на перший склад української Верховної Ради, яку обрали ще наприкінці Радянського Союзу, то там було дуже багато інженерів, науково-технічної інтелігенції, багато освічених людей. Звісно, тоді було багато радянської номенклатури, але я говорю про той прошарок інтелігенції, який перейшов до нас з радянських часів. Нині він зник, бо зникли цілі інституції, які щось продукували. За радянських часів Україна була таким собі збиральним цехом, тут концентрувалась більшість вищих технічних навчальних закладів і науково-дослідницьких інститутів. І ми втратили цей потенціал.

Проте я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. Адже головне в сучасній економіці – це люди, і цей ресурс ми ще не зовсім розтратили. Візьмімо нашу велику біду — міграцію українців у інші країни. Так, вони від’їжджають працювати в Польщу, Німеччину, Італію, Іспанію. Та якщо поглянути на це з іншого боку, то ми всюди бажані працівники. За якістю праці у Польщі ми вже майже витіснили азіатів, і платять нам більше, хоча ще донедавна працівників азіатського походження завозили пачками. А це така собі наша оцінка. А заразом і можливість.

За кордоном ми досі головним чином асоціюємось зі спортсменами. Якщо це американський таксист-італієць, то він точно знає Андрія Шевченка, якщо чорношкірий водій, то як тільки чує «Україна», відразу вигукує «о, Кличко, брат». Та якщо колись я з труднощами міг пояснити, де ми на карті світу, то тепер нас уже географічно ідентифікують. Звісно, не без асоціацій з Кримом і Донбасом, хоча таких дедалі менше.

На вулицях міст різних країн можна побачити багато мігрантів і біженців, які постійно крутяться навколо туристів. Натомість українці всі працюють. Ніколи не бачив, щоб хтось з наших ходив по вулицях і просив. Це наштовхує мене на думку, що все у нас буде добре. Нам лише потрібно стати на шлях. А з деклараціями у нас все гаразд. Якщо сучасна влада хоча б на 60−70% виконає те, що нині декларує, то це стане український прорив.

Джерело: https://nv.ua/ukr/opinion/den-nezalezhnosti-ukrajini-vtracheni-mozhlivosti-chi-novi-shansi-50039021.html